Російська Військово-медична академія, Санкт-Петербург, Росія

В останні роки в Росії відзначено значне зростання числа любителів підводного плавання (дайверів). З цілої низки причин організаційного, соціального і медичного характеру слідом за ним стався сплеск декомпресійний захворюваності. Серед аквалангістів переважно зустрічається гостра декомпресійну хвороба (ОДБ) легкого ступеня тяжкості, але описуються і більш важкі випадки (1).

Недостатня профілактика декомпресійний хвороби у аквалангістів-любителів обумовлена наступним. По-перше, часто знання любителів підводного плавання в області специфічної водолазної патології є недостатніми. Це відбувається як через малу кількість навчальних годин, що відводяться на вивчення профілактики декомпресійний хвороби, баротравми легенів, кисневого голодування, баротравми вуха і т.д., так і з-за поширеного помилкової думки, що зазначена патологія, в тому числі і ОДБ легкого ступеня тяжкості, безпечні захворювання. Недооцінка ОДБ легкого ступеню тяжкості і безсимптомного декомпресійну газоутворення призводить до розладу здоров\’я водолазів і аквалангістів, яке спостерігається як у найближчий, так і у віддалений період: формується хронічна хвороба декомпресійну (2,3). Нами виявлені істотні зміни в клітинах легенів, печінки, нирок, головного мозку тварин після одноразового і багаторазового впливів підвищеного тиску повітря, які не приводять до розвитку ОДБ (4), а також порушення функціонального стану серцево-судинної системи у випробовуваних після декомпресії у барокамері при строгому дотриманні існуючих режимів (5,6).Російська Військово-медична академія, Санкт-Петербург, Росія

В останні роки в Росії відзначено значне зростання числа любителів підводного плавання (дайверів). З цілої низки причин організаційного, соціального і медичного характеру слідом за ним стався сплеск декомпресійний захворюваності. Серед аквалангістів переважно зустрічається гостра декомпресійну хвороба (ОДБ) легкого ступеня тяжкості, але описуються і більш важкі випадки (1).

Недостатня профілактика декомпресійний хвороби у аквалангістів-любителів обумовлена наступним. По-перше, часто знання любителів підводного плавання в області специфічної водолазної патології є недостатніми. Це відбувається як через малу кількість навчальних годин, що відводяться на вивчення профілактики декомпресійний хвороби, баротравми легенів, кисневого голодування, баротравми вуха і т.д., так і з-за поширеного помилкової думки, що зазначена патологія, в тому числі і ОДБ легкого ступеня тяжкості, безпечні захворювання. Недооцінка ОДБ легкого ступеню тяжкості і безсимптомного декомпресійну газоутворення призводить до розладу здоров\’я водолазів і аквалангістів, яке спостерігається як у найближчий, так і у віддалений період: формується хронічна хвороба декомпресійну (2,3). Нами виявлені істотні зміни в клітинах легенів, печінки, нирок, головного мозку тварин після одноразового і багаторазового впливів підвищеного тиску повітря, які не приводять до розвитку ОДБ (4), а також порушення функціонального стану серцево-судинної системи у випробовуваних після декомпресії у барокамері при строгому дотриманні існуючих режимів (5,6).

По-друге, аквалангісти допускають грубі порушення правил профілактики декомпресійний хвороби до, під час і після занурення. До занурення головна проблема полягає в правильному виборі режиму декомпресії. Сліпа віра в Декомпрессиметр небезпечна. Необхідно розуміти, що закладені в водолазні комп\’ютери режими декомпресії не є абсолютно фізіологічними та адекватними. Вони не можуть бути такими в принципі, тому що не до кінця зрозумілий патогенез захворювання. Нещодавно під егідою DAN розпочато велика робота з перевірки та поліпшення існуючих розрахункових алгоритмів декомпресії шляхом реєстрації профілів занурень. Планується за допомогою комп\’ютера UWATEC Aladin AIR X проаналізувати 2 мільйони занурень (7).

Вибір режиму декомпресії ускладнюється особливостями занурень аквалангістів: екскурсійний характер занурень, багаторазові занурення протягом доби на різні глибини. При цьомувідзначимо, що практично одні й ті ж режими рекомендовані для застосування молодим і літнім, жінкам і чоловікам. Аквалангісти знаходяться в різному функціональному стані (після хвороби, у стані стомлення і перевтоми, в різні періоди менструального циклу), отже мають різну стійкість до декомпресійний хвороби (8,9,10). Трохи краще справи з урахуванням обставин занурення (повторні занурення протягом доби, температура води, інтенсивність передбачуваної фізичного навантаження, перебіг і т.д.), однак і в цьому питанні не вироблена комплексна оцінка ризику розвитку декомпресійний хвороби. Дослідженнями з використанням ультразвукової апаратури показано, що практично завжди є безсимптомний газоутворення після впливу підвищеного тиску газового середовища, що містить індиферентні гази. Питання полягає в дозуванні цього чинника, у визначенні допустимих і можливих його величин.

Під час занурення аквалангісти не завжди суворо витримують вибраний режим декомпресії. Є об\’єктивні причини таких порушень, наприклад аварійні ситуації, пов\’язані з дією природних факторів (шторм, сильне підводна течія, зіткнення з агресивними морськими мешканцями) або з серйозними неполадками у спорядженні. Але найчастіше спливання на поверхню без дотримання режиму декомпресії відбувається з причин, які можна було б уникнути. Неадекватна поведінка аквалангіста під водою виникає в результаті наркотичної дії азоту або, що взагалі неприпустимо, але, на жаль, зустрічається в практиці, в результаті дії алкоголю, прийнятого перед зануренням.

Після декомпресії найбільш типовими порушеннями є виконання інтенсивного фізичного навантаження, вплив на організм високих температур (відвідування лазні, сауни, знаходження під прямими сонячними променями), куріння і вживання алкоголю. Все це призводить до інтенсифікації кровотоку, посилення його турбулентності і, у зв\’язку з цим, збільшення ймовірності освіти патогенних газових бульбашок за рахунок формування нових (в результаті збільшення виходу індиферентного газу з пересичених тканин), а також за рахунок злиття дрібних, вже існуючих, але не небезпечних з точки зору розвитку маніфестних форм декомпресійний хвороби. Прийом алкоголю, крім того, маскує клінічну картину захворювання (знеболюючий ефект) і ускладнює діагностику, що може призвести до невиправданої затримки лікування. Тим самим захворювання легкого ступеня може перейти в більш тяжкий.

Грубим порушенням є також використання повітряного транспорту протягом доби після декомпресії. При цьому знижений барометричний тиск у салонах (на сучасних літаках у польоті відбувається зниження тиску до 0.75-0.8 атм; при аварійних ситуаціях падіння тиску більш значне) призводить до зменшення парціального тиску кисню та їх розчинності індиферентних газів, що викликає у аквалангістів, що мають залишкову пересичених тканин , додатковий перехід азоту з розчиненого стану у вільний. У кінцевому підсумку таке зниження тиску сприяє формуванню патологічних газових бульбашок і наростання гіпоксії, що провокує розвиток ОДБ.

Перевезення авіатранспортом вже хворих сприяє різкого погіршення їх стану, вкрай небезпечного для здоров\’я та життя.

По-третє, у Росії відсутня система надання кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги аквалангістам з декомпресійний хворобою і баротравми легенів. Часто постраждалі не знають куди звернутися за дієвою допомогою. Після консультацій у терапевтів і невропатологів вони нерідко потрапляють у спеціалізоване підприємство, яке має барокамеру для проведення лікувальної рекомпресії, тільки через кілька діб (1). Іноді лікування ОДБ проводиться в кисневих барокамерах (1,11) при загальному тиску не більше 3атм, якого часто недостатньо для ліквідації газових бульбашок. При цьому треба визнати, що принципи відстроченого лікування ОДБ, а також правила використання кисневих барокамер для лікування таких хворих, незважаючи на окремі успішні випадки, ще тільки розробляються.

Таким чином, для підвищення ефективності профілактики гострої і хронічної декомпресійний хвороби необхідно поліпшити медичну підготовку аквалангістів і інструкторів; проводити широку роз\’яснювальну роботу серед аквалангістів за правилами поведінки до, під час і після підводного плавання; розробити інструкцію з відстроченого лікування постраждалих; ознайомити лікарів усіх спеціальностей з специфічними захворюваннями, що розвиваються в умовах гіпербаріі.

Список літератури
Смолін В.В., Соколов Г.М., Павлов Б.Н., Рамазанов Р.Р., Плаксін С.Є., Ніконов С.В. Успішне лікування чотирьох водолазів через 6-8 доби з моменту захворювання декомпресійний хворобою середньо-важкого ступеня / / індиферентні гази в водолазної практиці, біології та медицині. — М.: Слово, 2000. — С.161 — 167.
Евстропова Г.М., Гарібджанов В.А., Соколов Г.М., Яхонтов Б.О., Котляров В.І. Розвиток патології водолазів у процесі професійної трудової діяльності / / індиферентні гази в водолазної практиці, біології та медицині. — М.: Слово, 2000. — С. 53 — 59
Жердєв Г.М., Гарібджанов В.А., Евстропова Г.М., Ганич Ю.Я., Клюєва Є.М., Горбань В.Я., Котляров В.І., Савельєва В.М., Різдвяна І . М. Причини припинення водолазами професійної трудової діяльності / / Військову. — Мед. журн. — 1992. — № 3. — С. 47 — 48.
Новожилова А.П., Кулешов В.І., М\’ясніков А.А., Миргородська О.Е., Сонін Л.М. Структурні зміни в паренхіматозних органах у тварин при різній інтенсивності венозної газової емболії і гострої декомпресійний хвороби / / Морфологія. — 1999. — Т. 115, № 2. — С. 41-46.
Волков Л.К., Прокоф\’єв А.В., М\’ясников А.А., Тихенко В.В. Використання ультразвукової апаратури для діагностики декомпресійних розладів / / Тез. Список робіт. \»Сучасні методи ультразвукової діагностики захворювань серця, судин і внутрішніх органів\». — М., Російська академія наук. — 1996. — С.33 — 34.
М\’ясників А.А., Тихенко В.В., Сонін Л.H., Прокоф\’єв А.В. Вплив повторних впливів підвищеного тиску на функціональний стан серцево-судинної системи / / Ма-тер. наук.-прак. конф. \»Профілактика та лікування серцево-судинних захворювань\». — СПб. — 1997. — С.119.
Мурашкіна С. Лабораторія безпеки занурень DAN / / Октопус. — 2000. — № 4. — С. 116-119.
Волков Л.К. Фізіологічне обгрунтування профілактики декомпресійних розладів. Дісс. на соіск. навч. степ. доктора мед. наук. — СПб., 1994. — 348 с.
Волков Л.К., М\’ясніков Ал.А., М\’ясніков Ан.О., Сонін Л.М., Бойко Ю.Г. Стійкість людей до декомпресійний хвороби і неспецифічні методи її підвищення / / Авіакосмічна та екологічна медицина. — 1999. — Т.33, № 4. — С. 40-43.
М\’ясників А.А. Фізіологічне обгрунтування неспецифічних методів підвищення стійкості організму до декомпресійний хвороби. Дісс. на соіск. навч. степ. доктора мед. наук. — СПб., 1999. — 289 с.
Лотоцький М.Ю., Дудко М.Д., Бродзянскій В.Ф., Лігум А.Я., Орєхов В.А. Декомпресійний хвороба в практиці спеціаліста ГБО — запрошення до дискусії / / Тез. Список робіт. IV всеармійські наук.-практич. конф. \»Баротерапії в комплексному лікуванні та реабілітації поранених, хворих і уражених\». — СПб., 2000. — С.50.